Дмитро Донцов та релігія: свідчення текстів і контекстів

Анотація

Простежено еволюцію поглядів на релігію та Церкву теоретика інтегрального націоналізму Д. Донцова, зокрема встановлено історично-психологічні причини таких трансформацій. Визначено, що в першому періоді своєї публічної діяльності (марксистському) Д. Донцов різко негативно ставився до релігії, зокрема щодо її викладання у школах. Встановлено, що на той час він вважав, що релігія та Церква допомагають державі пригноблювати народні маси політично й економічно. З’ясовано, що причиною появи таких поглядів у молодого публіциста було значне поширення ідей соціалізму в Європі, під впливом яких опинилося багато видатних людей того часу. Наголошено, що соціалістичні ідеї видавалися прогресивними й здатними змінити суспільний устрій на краще.

Визначено, що у другому періоді своєї діяльності (націоналістичному) Д. Донцов визнав вагому роль релігії та Церкви у функціюванні суспільства, вбачав консолідаційну роль Церкви в перетворенні племені на націю, навіть зауважував ідеологічно-структурні подібності між інтегральним націоналізмом і релігією та Церквою; вважає, що як вірні служать своєму абсолютові – Богові, так націоналісти вірні своєму богові – нації, і задля служіння ідеалові і вірний католик, і вірний націоналіст готовий піти на великі жертви, навіть віддати життя.

З’ясовано, що різка зміна ставлення Д. Донцова до релігії та Церкви сталася передовсім унаслідок спостереження публіциста за діяльністю більшовиків, які в підрадянській Україні активно втілювали в життя марксистські постулати: руйнували храми, розстрілювали священників та вчителів, спалювали книжки і, звичайно ж, заборонили викладання релігії у школі (чого так прагнув у 10-х роках ХХ ст. Д. Донцов).

Спостережено, що, попри визнання важливої виховної та організаційної ролі Церкви в суспільному житті, зокрема українського народу, Д. Донцов не виявляв у тогочасних працях особистих християнських переконань, радше навпаки – іронія та критицизм щодо християнства й надалі помітні в його працях. Тож констатовано, що звертання до релігійної ідеології та церковної структури в автора суто прагматичне: він «приглядався», що можна використати для створення ефективної націоналістичної ідеології та дієвої структури націоналістичної організації.

Визначено, що з роками інтерес до релігійних догм у Д. Донцова посилювався, тож окреслено ще один період у його політологічній творчості – містичний (хронологічно не чітко обрамлений). Зауважено, що більшовизм автор сприймає як слугу диявола, тим часом українську націю, українську Церкву – як слуг Божих. Спостережено, що тексти Д. Донцова містять усе менше гострих зауваг щодо Церкви чи віри, натомість перейняті релігійним пафосом. Стверджено, що погляди Д. Донцова як публіциста і як людини на релігію та Церкву зазнали впродовж його життя кардинальних змін, зумовлених передусім історичними й частково психологічними чинниками.

DOI: https://doi.org/10.33402/nd.2025-13-84-95